“Був я у Комфі, налаштовував ноут. Спостерігав, як сухенький жилавий дідок хоче купити в розстрочку на 10 місяців смартфон. Як виявилося – онучці на день народження”: політолог

Генетичне лівацтво. Вчора відчув аж до мурашок і сліз ситуацію.

Був я у Комфі, налаштовував ноут. Спочатку боковим зором, а потім прямо і уважно спостерігав. Сухенький жилавий дідок хоче купити в розстрочку на 10 місяців смартфон. Як виявилося – онучці на день народження. Дівчинка років 15-ти стоїть поруч.

А йому працівник безапеляційно:
– А скільки вам повних років?
– 76-ть
– Ой, вам жоден банк не оформить у такому віці кредит
– Так що я не такий як усі?

І у діда покотилася сльоза. І я теж почав мружитись, запекло. Я собі чомусь ясно уявив: дід пообіцяв онучці новенький смартфон на днюху. Вирішив, що за 10-ть місяців гривень по 600/на місяць – витягне. Зате зробить онучці приємно. Буде вважати себе молодцем. А тут облом. Причому в наглій формі.

Я працівнику магазину кажу:
– Ей, а полегше не можна? – на що він мені:
– Ну не я ж це придумав!?

Ну да, не він. Це ж якісь буржуї мінімізують ризики. Що візьме зараз дід смартфона, а там загнеться і не виплатить. І тут же подумалося: «які ж ви суки. Як же так можна?».

Але дід не підвів і зі злістю так:
– Добре, раз так, давайте за налічні. На картохі з бабкою два місяці сидітиму, але внучку порадую.
А внучка така:
– Дед, да ладно, пайдьом атсюда.
А дід, аж у бєшенстві:
– Ніт, нікуди не піду. Купуємо. Бач що надумали. Нема діду кредиту. Я все життя горбатився, а тепер не нужен їм.
Нічого, Олічка, нічого. Прорвемося. Не буде по їхньому.

І я відвернувся, бо туман у очах, сльози накотились.

Ось у цьому усі ми – українці. Якщо дістати – випрямляємось, стаємо горді. І тоді – ховайтеся вороги у жито: буде вам і Хмельниччина і гайдамаччина. І Конотоп. І зараз оркам накидаємо.

А я про себе думав, що є послідовним антикомуністом і противником будь-якого лівацтва. Ну – ліберал до кісток. А тут згадався Ілліч і його «булижнік – аружиє пралєтаріата».

Схотілося взяти каменюку і піти розбити вікна у тому банку, що не дає дідові розстрочку. І спалити мерседеса тому менеджеру, який наказав дідам не давати кредити.

І подумалося потім, коли емоція спала: а може це у мене виховання, середовище і мої знання роблять мене лібералом? І тому мене тоншить від будь-якого популізму?

А десь всередині я такий самий, як і більшість українців? Бити панів і палити фільварки?

Віктор Бобиренко

Думка автора може не відображати думку редакції. Редакція не несе відповідальності за обґрунтованість і тлумачення думки автора, а сайт є лише носієм інформації.